?

Log in

Famous UA [entries|archive|friends|userinfo]
Famous UA

[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

(no subject) [May. 2nd, 2007|12:12 pm]
Famous UA

vinderm




Панас Мирний
(1849 — 1920)

Панас Мирний (Панас Якович Рудченко) народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині. Незначною була освіта Панаса Рудченка, бо після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі чотирнадцятилітній хлопець йде на власний хліб.
Чиновницька служба Рудченка почалася в 1863 році в Гадяцькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі. Так минули перші вісім років служби в невеликих містах Полтавщини.
На цей час припадають його перші спроби на ниві літературної творчості та фольклористичної діяльності. Частина зібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів була згодом опублікована його братом Іваном Біликом у збірниках «Народные южнорусские сказки» (1869, 1870) та «Чумацкие народные песни» (1874).
З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Його зовсім не приваблювала чиновницька кар'єра (хоч сумлінне, ретельне виконання службових обов'язків і дозволило досягти високого чину дійсного статського радника). І. П. Рудченко починає пробувати свої сили в літературі. Прикладом для нього був старший брат Іван, що вже з початку 60-х років публікував свої фольклорні матеріали в «Полтавских губернских ведомостях», друкувався в «Основі», а пізніше видав окремі збірники казок і пісень, перекладав оповідання Тургенєва, виступав у львівському журналі «Правда» з критичними статтями.
Літературна праця стає справжньою втіхою і відрадою П. Рудченка. Уриваючи час від відпочинку, просиджуючи вечори за письмовим столом, він з натхненням віддається улюбленим заняттям. Перші його твори (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), підписані прибраним ім'ям Панас Мирний, з'явилися за кордоном, у львівському журналі «Правда» в 1872 році. Незважаючи на те, що в 70 — 80-х роках письменник продовжує інтенсивно працювати, його твори, в зв'язку з цензурними переслідуваннями українського слова в Російській імперії, друкуються переважно за кордоном і на Наддніпрянській Україні були майже невідомі широким колам читачів.
Так, 1874 року в журналі «Правда» побачили світ нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» та оповідання «П'яниця», а в 1877 році в Женеві з'являється повість «Лихі люди». Ще 1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і подано до цензури, але в зв'язку з так званим Емським указом 1876 року в Росії цей твір не був опублікований і теж вперше з'являється в Женеві у 1880 році.
Тільки в середині 80-х років твори Панаса Мирного починають друкуватися на Наддніпрянщині: на сторінках альманаху «Рада», виданого М. Старицьким у 1883 — 1884 pp., публікуються перші дві частини роману «Повія» та два оповідання з циклу «Як ведеться, так і живеться». 1886 року в Києві виходять збірник творів письменника «Збираниця з рідного поля» та комедія «Перемудрив». Одночасно Мирний продовжує виступати і в західноукраїнських збірниках та журналах, де друкуються такі його твори, як «Лови», «Казка про Правду та Кривду», «Лимерівна», переспів «Дума про військо Ігореве».
Літературні інтереси Панаса Мирного тісно поєднувалися з його громадською діяльністю. Ще за молодих років він був зв'язаний з революційним визвольним рухом, з 1875 року брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія», який був утворений у Полтаві; під час обшуку в нього були знайдені заборонені політичні видання.
Підтримував Мирний тісні зв'язки з багатьма діячами української культури — Лисенком, Старицьким, Карпенком-Карим, Кропивницьким, Коцюбинським, Лесею Українкою, Заньковецькою, Білиловським, Жарком. Як член комісії міської думи він бере активну участь у спорудженні пам'ятника І. Котляревському в Полтаві.
Особливо посилюється громадська діяльність Панаса Мирного напередодні і в період першої російської революції. Він виступає з відозвами, в яких закликає до єднання всіх прогресивних сил у боротьбі за свободу й рівноправність жінок, співробітничає в журналі «Рідний край», що 1905 року почав видаватися в Полтаві, у ряді своїх творів («До сучасної музи», «Сон», «До братів-засланців») відгукується на революційні події.
Коли 1914 року було заборонено вшанування пам'яті Шевченка, письменник у відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення ганебними діями царизму. Не дивно, що в 1915р. поліція розшукує «політично підозрілу особу» Панаса Мирного.
В зв'язку з тим, що письменник, не бажаючи ускладнювати свої службові стосунки, весь час конспірувався, його особа для широких кіл читачів та, як бачимо, і для офіційних властей була таємницею. Та справа ще й в тому, що Панас Мирний, як людина виключної скромності, вважав, що треба дбати не за популярність своєї особи, а за працю на користь народові. Вже незадовго до смерті в листі до знайомого І. Зубковського він просить не розкривати його псевдоніма: «Хотя многие мои знакомые знают, кто такой Панас Мирный, но я за жизни своей не хотел бы рекламировать своей фамилии, серьезно считая себя недостойным тех прославлений, какие создались вокруг имени Мирного»
Після встановлення Радянської влади на Україні Мирний, незважаючи на свій похилий вік, іде працювати в Полтавський губфінвідділ.
Помер Панас Мирний 28 січня 1920 року. Поховано його в Полтаві. Згідно з постановою уряду Української РСР в будинку, де жив письменник з 1903 року, утворено літературно-меморіальний музей. У 1951 році в Полтаві урочисто відкрито пам'ятник письменникові.
linkpost comment

Русини — придуманий народ [Mar. 15th, 2007|08:38 am]
Famous UA

ruslanka_fl
Історик спростовує лжеісторика  • Олександр ГАВРОШ
В Ужгородському прес-клубі відбулася зустріч з 
відомим ужгородським істориком, кандидатом 
історичних наук, автором книжок 
“Ужгород відомий і невідомий”, 
“Мукачеве у старовинній листівці”, 
заввідділом археології Закарпатського 
обласного краєзнавчого музею Йосипом Кобалем.
На зустріч з журналістами пан Йосип приніс гору книжок і першоджерел різними мовами, на яких ілюстрував абсурдність теорії про існування русинів як окремого народу.

Послідовно він спростовував усі міфи і байки, які взяли на озброєння творці нового народу – про те, ніби Закарпаття хрестили Кирило і Мефодій, ніби тут завжди жив окремий народ, про те, що закарпатці не мають нічого спільного з українцями тощо.

“Протягом 15 років йде свідома дезінформація, якою займається Пол Магочі. Вся його теорія базується на пересмикуванні фактів та власних домислах. Що можна сказати про історика, який в одному реченні дозволяє собі робити по кілька історичних помилок”.

“Русинами називали усіх східних слов’ян, і ніхто ніколи під цією назвою не вбачав окремого закарпатського народу. Ні закарпатські будителі, ні закордонні вчені, ні самі закарпатці. Сам Магочі 15 років тому писав, що в Закарпатті нема окремого народу”.

Йосип Кобаль зацитував першоджерела, які переконливо свідчать, що Закарпаття великою мірою заселяли якраз вихідці з Галичини, які називали себе русинами. “Духнович би перевернувся в могилі, якби почув, що із закарпатців творять окремий народ. Адже він завжди під русинами розумів усіх східних слов’ян. Йде повсюдна фальсифікація історичних фактів”.

Відомий закарпатський історик зацитував працю президента Чехословаччини Масарика 1923 року, в якій той однозначно заявляє, що закарпатці є частиною українського народу.

Таких фактів безліч. Але хіба вони потрібні псевдовченим?

“Історія – це серйозна наука. І кожне твердження має бути підкріплене першоджерелами. Закарпаття майже тисячу років перебувало під владою Угорщини. Як же Магочі може читати першоджерела, якщо не володіє угорською мовою?

А найгірше, коли такі нісенітниці втовкмачують у голови простим людям, які не можуть розібратися в історичній правді”.
linkpost comment

Прощавай, російський берсерку з українською душею! (фоторепортаж) [Jan. 30th, 2007|08:20 am]
Famous UA

ruslanka_fl

У неділю увечері прийшло повідомлення про смерть барда Станіслава Щербатих, більше відомого під псевдом Тризубий Стас, автора таких безсмертних хітів, як „Гуд бай, Компартія!”, „Папа Карло” „Мішел”, „Ангола”, „Глобус України”.

Стас народився в Алтайському краї, в Росії, але всю свою творчість присвятив Україні. Він помер від інсульту, третього за ліком у свої 59 років. Сьогодні його відспівували в греко-католицькій церкві на Аскольдовій могилі. Проводити співака в останню путь прийшли багато відомих в Україні людей. Серед них – Оксана Білозір, Володимир Філенко, Марія Бурмака, Юрій Луценко і багато інших діячів культури і політики.

 

постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-182044.html

link1 comment|post comment

Довженко Олександр Петрович [Nov. 11th, 2006|12:11 am]
Famous UA

nattsol
Олександр Петрович Довженко (12 вересня 1894 - 25 листопада 1956) — український письменник, режисер, кінодраматург.

Народився в с. Сосниця на Чернігівщині (тепер Чернігівська обл.). В 1914 закінчив Глухівський учительський ін-т. У 1917-19 навчався у комерційному ін-ті та Українській Академії Мистецтв у Києві, а 1922-23 удосконалював майстерність в художньому училищі в Берліні у проф. Е.Геккеля. Один з основоположників української кінематографії. В 1923-26 працював художником-ілюстратором газети "Вісті ВУЦВК" у Харкові. У 1926-28 Довженко - режисер і сценарист Одеської кіностудіі, 1929-41 - Київської кінофабрики, з 1946 - кіностудії "Мосфільм".

Довженко створив фільми "Вася-реформатор" (1925), "Ягідки кохання", "Сумка дипкур'єра" (1927), "Звенигора" (1927, сценарій М. Йогансена і Юртика), "Арсенал" (1925, цей фільм і всі наступні зняті за власним сценарієм), "Земля" (1930), "Іван" (1932), "Аероград" (1935), "Щорс" (1939). Довженко, маючи намір екранізувати повість М.Гоголя "Тарас Бульба", написав режисерський сценарій до фільму. У воєнний період Д. відзняв документальні фільми "Битва за нашу Радянську Україну" (1943) і "Перемога на Правобережній Україні" (1945). Д. багато і плідно працював як письменник і публіцист. Автор оповідань ("Мати". "Перед боєм", "Воля до життя" та ін.), п'єс "Життя в цвіту", "Потомки запорожців", кіноповістей ("Зачарована Десна", 1954; "Поема про море", 1956) та ін. Величезне значення для розуміння творчої спадщини Д. має недавно опублікований "Щоденник" митця.


Фільм "Земля"  увійшов до 12 найкращих фільмів усіх часів і народів

За даними Вікіпедії
Іще лінк

linkpost comment

Гамалія Микола Федорович [Oct. 27th, 2006|06:33 pm]
Famous UA

nattsol
[Tags|, ]

Гамалія Микола Федорович (1859, Одеса -1949) - український мікробіолог і епідеміолог, почесний член Академії Наук (1940 р.), заслужений діяч науки (1934 р.), лауреат державної премії (1943 рік).

Народився в Одесі. Його дід М.Л.Гамалія (1749-1830) був лікарем, написав у 1789 році монографію про сибірку, яка була перекладена німецькою мовою. Гамалія закінчив Одеський університет в 1880 році, а в 1883 році і Петербурзьку військово-медичну академію, працював в Одесі в лікарні О.О.Мочутковського протягом 49 років. В 1885 році у Луї Пастера вивчав проблему сказу. В цьому ж році, повернувшись в Одесу, заснував разом з І.І.Мечниковим і Я.Ю.Бардахом першу в Росії бактеріологічну станцію і вперше в Росії здійснив вакцинацію людей проти сказу.

linkpost comment

Вороний Юрій Юрійович [Oct. 27th, 2006|12:34 pm]
Famous UA

nattsol
[Tags|, ]

      Вороний Юрій Юрійович (Георгійович)(1895, с. Журавка Полтавської губернії - 1961,Київ) - український хірург.
Народився у родині відомого українського вченого, професора математики Варшавського університету Георгія Вороного.
      1913 року вступив на медичний факультет Університету св. Володимира у Києві і в роки Першої світової війни, як студент-медик, працював у перев’язувальному загоні Червоного Хреста.
      1921 року закінчив Київський медичний інститут і став аспірантом кафедри хірургії. Після закінчення аспірантури його призначили асистентом Харківського медичного інституту.
      У 1931-1934 рр. працював головним лікарем лікарні в Херсоні, директором і професором хірургії Херсонського виробничого медичного інституту, а потім — старшим науковим співробітником Всеукраїнського інституту невідкладної хірургії та переливання крові.
      1936-1941 рр. завідував кафедрою хірургії Харківського стоматологічного інституту.
      Під час Другої світової війни він опинився на території, окупованій німцями, і був депортований за кордон.
      Після повернення на батьківщину Вороний натрапив на заборону займатися викладанням хірургії у Харкові, тому переїхав у Житомир, де протягом кількох років (1944-1950) працював лікарем-урологом міської та обласної лікарень.
      1950 р. - жив у Києві, керував відділенням експериментальної хірургії Інституту експериментальної біології та патології (1950–1953) і таким же відділенням Київського інституту гематології та переливання крові (1953-1960).
      3 квітня 1933 р. - вперше у світі виконав клінічну пересадку нирки.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

linkpost comment

Грабовський Борис Павлович [Oct. 25th, 2006|11:28 pm]
Famous UA

nattsol
[Tags|]
[mood |proud]

Грабовський Борис Павлович (26.V.1901-1966) - вітчизняний фізик, син видатного українського поета-демократа Павла Арсенійовича Грабовського, творець електронної системи передачі на відстань рухомого зображення.

Народився Борис Грабовський 26 травня 1901 р. у Тобольську, де в царському засланні перебував його батько. Після смерті Павла Грабовського (1902 р.) сім'я переїхала до Одеси, потім - до Харкова, а пізніше - вимушено в глуху тоді Середню Азію. На початку 1917 р. Грабовські оселилися в киргизькому селищі Токмак. У 20-х роках Борис навчався у дворічній спеціальній школі в Ташкенті, куди його направили як талановитого хлопця. Згодом він поступив на підготовчий курс Середньоазіатського університету. У цьому закладі Борис Грабовський одночасно працював лаборантом, займався дослідженнями з фізики. Тут він познайомився з професором Г.Поповим. В його науковій бібліотеці були праці Бориса Розина в галузі електронної телескопії, з якими ознайомився допитливий юнак. Ідея передачі зображення на відстань надзвичайно захопила Бориса. У 1924 р. він винайшов катодний комутатор, що став основою побудови передавальної телевізійної трубки, за що отримав премію. Подальша робота над винайденням електронного телебачення показала, що Б. Грабовському бракує знань. Він поїхав до Саратова, де мешкала його тітка. Вона познайомила винахідника з викладачами математики М. Піскуновим і фізики В. Поповим. Результатом їхньої спільної роботи став проект телеустановки, яку Б. Грабовський назвав "радіотелефот". А далі були експерименти, висновки експертної комісії, і знову - робота над вдосконаленням телеобладнання. До роботи було залучено молодого дослідника - лаборанта І. Бєлянського із Середньоазіатської станції зв'язку.

26 липня 1928 р. Узбецька столиця - Ташкент. Комісія під керівництвом професора університету Златоврацького приймала експеримент, який здійснювали Грабовський і Бєлянський. І сталося диво: на маленькому екранчику всі побачили лице Бєлянського. Це вперше у світі в природних умовах за допомогою електронного методу транслювалося рухоме зображення.

І знову доля готувала Борисові Грабовському нові випробування. Йому було запропоновано продемонструвати апаратуру в Москві. Після її пересилки виявилось, що вся вона розтрощена. Новий удар нанесли ідеологи механічної системи телебачення, які назвали "телефот" Б. Грабовського безперспективним.

1931 р. Борис Грабовський намагався ще раз переконати всіх у доцільності свого винаходу, але безрезультатно. Після таких ударів долі Борис Павлович тяжко захворів, а одужавши, переїхав з родиною до Бішкеку, де мешкала його мати. Працював, закінчив університет, продовжував займатися винахідництвом. Побудував малолітражний гелікоптер, трикрилий планер, сконструював прилад для орієнтації сліпих, апарат для глухонімих. Запатентовану ним ідею отримання катодного променя було успішно використано в Інституті електрозварювання. Про це писав йому особисто директор Борис Патон.

І все-таки визнання Бориса Грабовського як винахідника електронного телебачення сталося. 23 грудня 1963 р. Борис Грабовський дістав листа з Державного комітету з радіоелектроніки, в якому зазначалося: "Ваш пріоритет на одержання рухомого зображення за допомогою "Апарата для електронної телескопії" незаперечний, а факт видачі патенту юридично скріплює пріоритет за авторами винаходу".

Згодом прийшло і міжнародне визнання. Нашого видатного земляка пам'ятає узбецький народ. У 1965 р. Б.Грабовському було присвоєно звання заслуженого винахідника Узбекистану. А 1977 р. у Ташкенті засновано Музей електронного телебачення імені Бориса Грабовського. Є музей імені Бориса Грабовського і в Тюменському індустріальному інституті, а також у селі Пушкарському (тепер Грабовському) на Сумщині. Помер автор одного з найбільших відкриттів ХХ ст. у 1966 р. Його поховали у столиці Киргизії - Бішкеку

Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії
linkpost comment

navigation
[ viewing | most recent entries ]